Андріївські вечорниці
Українська світлиця прикрашена вишитими рушниками,
домотканими килимами, Іконою з рушником. Збоку — піч,
посередині — стіл, застелений вишиваною скатертиною,
лавки, вкриті килимами. Дівчата й хлопці одягнені
в український національний одяг.
Учитель. Після свята Миколая в селах України кожно¬го вечора збиралися колись вечорниці. Вечорниці — це свого роду клуб сільської молоді в Україні, де молодих людей навчають народних ремесел — передаючи науку створення неповторних рукотворних шедеврів від роду до роду. Тут лунають жарти, пісні, хлопці залицяються до дівчат.
1-а дівчина.
Починаємо в цей час!
Хай веселий сміх іскриться
В серці кожного із нас!
Хай дзвінке вкраїнське слово
Пружно рветься в небеса!
Наша пісня пречудова
Хай ніколи не згаса! Обійдіть весь світ безмежний , І скажіть, в якій країні
Так зберігся скарб пісенний, Як у нас на Україні!
Господиня. Доброго вечора, шановні добродії! Рада вітати у своїй оселі. Уже й вечір, а ні дівчат, ні хлопців немає! Коли ще ми дівували, то як зачуєш вечорниці, біжиш, аж тини трі¬щать, а тепер... Он скоро треті півні заспівають, а вечорниці ще й не починалися. Ні, що не кажіть, а світ перемінився...
Дочка (вишиває). Мамо! Мамо! Не кажіть такого. Прислухайтеся, чуєте: он уже дівчата йдуть... Зараз буде ве¬село нам усім!
Пісня «Світи, світи місяченьку».
Чутно сміх, стук у двері. Господиня схоплюється з місця, за¬прошує дівчат у хату.
Господиня. Прошу! Прошу! Заходьте будь ласка!
Заходять дівчата. Усі одягнені у святкове українське вбрання, несуть миски з пампушками, млинчиками, яблуками, вергуна
2-а дівчина (кланяється господині).
Добрий вечір у вашій хаті! '
Ой веселі вечорниці в нас на Україні,
Чули, будуть вечорниці і в оцій хатині!
Господиня.
Добрий вечір, любі гості!
Щиро просимо у хату,
І привітну, і багату. .
Від зірниці до зірниці
Хай лунають вечорниці!
3-я дівчина.
І сумний розвеселиться!
и, танці, небилиці —
Гагрні будуть вечорниці!
1-а дівчини.
Білими, смачними,
Бо црийшли ми із піснями
Дзвінко-голосними.
Дочка. Мамо! Гості вже в хаті, і дівчата прийшли. Тож заспіваймо вашу улюблену «Зеленеє жито, зелене...».
2-а дівчина.
Станем, станем, заспіваєм
Все, що тільки знаєм.
Пісня «Зеленеє жито, зелене...».
Господиня тим часом сідає за прялку, а за нею дівчата, по¬чинають вишивати. Аж тут чути здалеку пісню «Ой дівчи-но, шумить гай», яку співають хлопці, йдучи на вечорниці. Невдовзі чується стук у двері.
1-ий хлопець. Пустіть нас до хати!
3-я дівчина. Гарненько попросіть!
Хлопці знову стукають.
1-а дівчина. Агов! Хто такий?
Хлопці (разом).
Баран круторогий!
Ведмідь клишоногий!
Пустіть-но до хати!
2-а дівчина. Не пустимо в хату, дуже вас багато!
2-ий хлопець. Пустіть, бо гірше буде!
3-я дівчина. Як чемно не попросите, не пустимо!
2-ий хлопець. Дівчатонька-голуб'ятонька, та ми ж при¬йшли не битися, та ми ж прийшли миритися, і гостинця при-несли, і музик привели, пустіть, будьте ласкаві!
Дівчата встають із-за столів та виходять назустріч хлопцям.
3-ій хлопець.
До козака горнеться,
А козак, як орел,
Як побачив — так і вмер.
1-а дівчина.
Ти до мене, ти до мене не ходи,
Куций коротенький,
Бо до мене, бо до мене ходить хлопець
Високий тоненький.
1-ий хлопець.
Штани мої сині.
Чом до мене дівки липнуть,
Як до браги свині?
2-ий хлопець.
Вітер не повіє.
Сама мати ложки миє,
Бо дочка не вміє.
2-а дівчина.
Пішов понад вербами?
То наші хлопці
Світять ребрами.
Хлопці (разом).
Холоші діряві.
Зате мене дівки люблять,
Що я кучерявий.
3-я дівчина.
Чорнявого полюбила.
3-й хлопець.
По дорозі чорний.
Подивися, дівчинонько,
Який я моторний.
1-ий хлопець. Оце зустрічають нас дівчата, так зустрічають.
1-а дівчина. Самі винні. До пуття ще й не привіталися, а вже почали залицятися. А так не гоже робити таким по-важним парубкам.
2-ий.хлопець. Ну що ж, тоді ще раз: добрий вечір, дівчата-голуб'ята!
Дівчата (разом). Добрий вечір, хлопці-молодці!
Господиня. Як добре, хлопці, що ви прийшли. Мої дівчата аж повеселішали. Скажіть-но, а хто з вас старший, чи маєте свій устав?
2-ий хлопець. Аякже, оце мене і старшим вибрали. А устав наш такий: «Будемо гуляти чесно, тихо, смирно, як слід по¬важному парубоцтву. Господиню на вечорницях шануватиме¬мо, як матір».
Господиня. Добре говориш, хлопче. Коли ви до нас з до¬бром прийшли, то прошу, сідайте, дівчат звеселяйте.
3-ій хлопець.
Дівчата, а чого це ви зажурились, Аж брівоньки іскривились? Галю, Галю чорнобрива, Чого в тебе брови криво?
2-а дівчина.
Та й брівоньки іскривились.
1-ий хлопець.
Така русокоса?
Що до неї хлопці липнуть,
Як кури до проса.
3-я дівчина.
— Така доля моя.
Я ж думала кучерявий,
В нього чуба нема.
1-а дівчина.
Постій, хлопче, до суботи,
Справлять мати сукню, ще й чоботи,
Червоную плахту, зелену запаску
— Люби мене, козаченьку, коли твоя ласка.
2-а дівчина.
Коробочку раків приносив.
А я тії раки забрала,
А я Якова з хати прогнала.
3-я дівчина.
Сама піду на вулицю.
Я нікого не любила,
Тільки Петра та Данила, Грицька,
Стецька та Степана, Кучерявого Івана.
2-ий хлопець.
Подарунки їй носив.
Носив сала, носив свічки,
Кукурудзу, черевички.
Носив просо, носив мак.
Он було як. '
1-а дівчина. Але ж ти, Петре, дурний!
2-ий хлопець. Зате я високий.
1-а дівчина. Ти, напевно, ще й сліпий?
2-ий хлопець. Тільки косоокий.
1-а дівчина. Я з тобою не танцюю, а лишень-но муч
2-ий хлопець. Танцювати не навчився, зате гарно кручусь.
Танець «Краков'як». Сценка «Кайдашиха і Проня Прокопівна».
Кайдашиха. Доброго вечора, Проню! Куди це ти збираєшся?
Проня. Зачекайте, сідайте. О, Господи, чи все в мене на своєму місці? Чи по-модньому? Ой, мамо моя, браслету забула надіти, не знаю, що мені більш до лиця! Чи мано? Чи манто? А книжки нема? Коли треба, то як на злість десь дівається.
Кайдашиха. Для кого ж так чепуришся, краля пансіонська?
Проня. А це моє дєло. Що вам до цього?
Кайдашиха. По якому це ти балакаєш? Забула, якого я роду? Ой,-якби-ти була моєю невісткою, я б тобі прочухана дала!
Проня. Фі, какі ви не образовані! Понятія нікакого не іме-єте о прілічіях. Я в пансіоні всі науки пройшла. Чула, сьогод¬ні в одному місці збираються інтересні люди.
Кайдашиха. Чи не на вечорницях часом?
Проня. Ага, на вечорницях. Як там занятно. А які кра¬сиві мужчини... Я було, як стріну їх, то так стривожуся, що цілу ніч не сплю.
Кайдашиха (зітхаючи). Ох, ті ще вечорниці.
Проня. Це хорошеє дєло. Здавна на Україні вечорниці гуляли. Колись давно-давно, да так давно, що вже мало хто пам'ятає, коли з'явився цей обичай в українців: збиратися ве¬чорами, гуляти, пісень співати.
Кайдашиха. Я теж люблю співати! Особливо «Ой на горі два дубки...»:
Ой на горі два дубки, два дубки
Та й схилились до купки...
Проня. Голосу нікакого, а все туда же! Хлопці на вечор¬ницях дуже красиві були, а уж как вечорами гуляли... Я ему: «Ваша люлька шкварчить!» А він до мене: «Єто в грудях моїх шкварчить от любові. У мене такая стремітєльность до вас об-разовалася ».
Кайдашиха. А дівчата ж які на вечорницях?
Проня. Теж мені кралечки! Звісно, не такі, як я, але гарні трапляються. А чого б інакше до них вечорами хлоп¬ці бігали?
Кайдашиха. То, може, вже підемо на вечорниці? Проня. А как же!
Обоє йдуть до гурту.
Господиня. Заходьте, заходьте, послухайте пісень наших. Хоч не знаємо, звідки ви, чи з півдня, чи з півночі в нашу хату зайшли, просимо сідати й з дівчатами пісню заспівати. Пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».
Дочка. А що ж це за вечорниці без ігор?
1-а дівчина. А давайте граємо гру «У мішках»! Для цьо¬го створимо дві команди по три учасники. Агов, хлопці, хто і спритніший? Котрий гурт переможе, то отримає в'язанку великих бубликів, а переможеним вже достануться маленькі.
Хлопці змагаються у мішках.
Донька і 1-а дівчина (переспівуються).
Чи ж я не хазяйка, чи ж не господиня? Сім день хати не мела, в печі не топила, їдуть люди з міста та й з тебе сміються, Що на твоїх подушках ворони несуться. Не смійтеся, люди, якось воно буде. Поскубаю воронят, ще й перина буде.
1-ий хлопець. Та годі вам, давайте я краще загадку загадаю: «Чотири чотиринки, п'ятий кавунник, несуть кривулицю через тин на вулицю».
1-а дівчина. Так це ж дірки у решеті!
1-ий хлопець. Ех ви, розумники! Чотири чотиринки — оці І чотири пальці, п'ятий кавунник — оцей палець, кривулиця — |ложка, тин — зуби.
1-а дівчина. Ану, я загадаю! Що буде, як козі сім літ мине?
1-ий хлопець. Ото загадала — восьмий піде. А ти мою відгадай. Що це значить: Андрій, сім верств, по коліна. Знаєте, І хлопці?
(Хлопці разом). Ні, не знаємо.
2-а дівчигніа. І де ти таку загадку знайшов?
1-ий хлопець. Це, бачите, так було: йшли три чоловіки над річкою, а їм назустріч чабан іде. Вони всі троє одночасно дали йому запитання. Один пита: «Як тебе звати?», другий — «Чи далеко до села?», а третій — «Чи глибока ця річка?». Він їм трьом відповів разом: «Андрій, сім верств, по коліна».
Господиня. Ану, хлопці, мою загадку відгадайте: «Що хо¬чеш купити — не купиш, що хочеш продати не продаси?»
2-ий хлопець. Такого не буває. За гроші все можна купити.
Господиня. Е ні, всього не купиш, молодість не купиш ні за які гроші, а старість нікому не продаси.
2-ий хлопець. Спасибі, паніматко, за вашу загадку.
Слухайте, дівчата, я розкажу вам, що зі мною колись було, та тільки цур — не перебивати і «брешеш» не казати, а то покину розповідати.
Було це тоді, коли мого батька ще на світі не було, а з дідом удвох на п'єцу жили, на комині хліб сіяли, на припічку молотили :та півнями до млина возили.
От дав мені дід здоровенний гріш, отакий, як голова, та й каже: «Піди на ярмарок та купи кобилу, а на здачу — сокиру». Полетів я на півневі на ярмарок, купив отакенного осе¬ледця та бубликів в'язку, поснідав гарненько, купив кобилу смирненьку. Загнуздав її, до хвоста сокиру прив'язав та їду собі додому. Моя кобила трьох-трьох, а сокира цюк-цюк — та й відрубала кобилі ногу. А я хлопець не дурний. Зліз з кобили, зрубав вербу теньгу, приладнав кобилі гарненько і тільки рушив їхати, як верба раз — і зачепилася за небо. Що ж тут робити? Поліз я по вербі, щоб відчепити, тай заліз на небо. Дивлюся, а там циган лопатою гроші віє. Я привітався до нього та йду собі далі. Аж виджу: кум Грицько, який торік помер, у казані сидить, а там смола кипить. «Здорові були, куме, а чи не змерзли?» — питаю. «Та, що ви, куме, тут так ладно, як вдома на п'єцу». «Ой, — думаю собі, — куме, мусите так казати. За те вам така кара, щось те горівку дудлили», — і пішов собі далі. Аж до краю дійшов, а там річка сметани тече, коло неї — дерева, а на них листя — варени-
Уси гречані, пухкі та свіжі. Під деревами люди лежать і, ко¬трий їсти хоче — розкрив рота, а вареники з дерева в смета¬ну — бовть! Пірнув, повернувся — і хлюпнувся в рот, тільки встигай жувати. От я тільки примостився, щоб перекусити, як мене щось за чуб — хвать! Та як розкрутить, як пустить, то я просто з неба й упав коло хати. Аж чую дівчата співають. Ось так причвалав до вас на вечорниці.
3-я дівчина. От так молодець! Спасибі тобі, що розвеселив наше товариство.
Чути стук у двері. До господи поволі заходить циганка.
Господиня. Заходь, заходь, сусідонько, до нас на гостину.
Циганка. Дякую, що запрошуєте, а не гоните бідної старої.
2-а дівчина. Та що ви, бабусю?
Дівчата звільняють місце між собою на лаві.
Сідайте-но біля нас та про нашу долю нам розкажіть. Ви ж вмієте ворожити?
Циганка. Вмію. Але навіщо вам наперед знати, що буде? Комусь може сумно стане, а у вас тепер так весело і затиш¬но. Тож давайте я вам краще загадки загадаю. А ви спробуєте відгадати. Ось послухайте. .
1. Що в світі найсильніше? (Вода).
2. Що в світі найскоріше? (Світло).
3. Скільки в небі зірочок? (Як у морі піску).
4. Скільки в морі піску? (Як трави на землі).
5. Скільки ж трави на землі? (Як проміння в сонця).
6. Скільки ж проміння в сонця? (Як думок у людини).
Циганка. Не злічити того всього, що є на думці у людини. потішили ви стару. А чи ж знаєте ви яких пісень?
Дівчата. Знаємо.
Гурт дівчат співає пісню «Мені ворожка ворожила».
1-ий хлопець. Та що це ви сумної завели? А давайте, дівчата, ми з товаришем про свою пригоду розкажемо. Два хлопці співають пісню «Ой що ж то за шум учинився».
Господиня А які ж то вечорниці без вергунів та варени¬ків? Ось зараз ми всіх вас почастуємо.
Лунає мелодія пісні «А мій милий вареничків хоче».
Дівчата беруть миски із пампушками, пиріжками, вергунами
Господиня. Хлопці, ви хочете, щоб вас пригостили пиріжками? Тоді покажіть, які ви козаки.
